У всіх різний шлях, а Марія мріяла поділитись своїм теплом. Зростаючи у багатодітній сім’ї, вона була з дитинства оточена любов’ю, а як найстарша, доглядала за меншими братами. Коли Маша поділилась з рідними своїми роздумами про те, щоб взяти під опіку дитину і мама, і брати її підтримали, пообіцяли допомагати з дитиною. Мріяли саме про дівчинку, а там — як буде.
Майї було трохи більше року, коли мама покинула її. В хаті, де вони жили, було брудно і холодно, дівчинка була недоглянута і голодна. Селищна рада прийняла рішення про вилучення дитини й розміщення її у педіатричне відділення лікарні. За дев’ять місяців Майю перевели у дитячий будинок. На момент влаштування у сім’ю їй було два з половиною роки.
Соціальна фахівчиня “Надія і житло для дітей” познайомилась з майбутньою опікункою у службі у справах дітей. Саме в той день разом з керівником обговорювали можливі шляхи повернення дітей з будинку дитини у громади, коли прийшла Марія. Для того, щоби впевнитись, що вона відповідає вимогам до опікуна, Тетяна декілька раз відвідала Машу вдома, провела оцінку потенціалу родини.
“У будинку пахне свіжим печеним хлібом і травами, що додає будинку особливого затишку” – поділилась вона з колегами після візиту. Після тривала кропітка робота з документами й наданням консультацій щодо адаптації дитини у сім’ї, перших труднощів і їх подолання.
Сім’я з нетерпінням готувалася до появи в домі малечі, що могли — робили своїми руками. Маленький, але затишний будиночок наповнився очікуванням радості зустрічі з новою дитиною.
“Не вистачає лише дитячого ліжка з матрацом та стільчика для годування. Їх буде придбано для сім’ї завдяки підтримці дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні у рамках нашого спільного проєкту “На шляху запобігання інституціалізації немовлят та дітей раннього віку та виведення дітей із будинків дитини в умовах пандемії Covid-19” – розповідає фахівчиня “Надія і житло для дітей”.
Коли в березні у домі з’явилась Майя, все виявилось не так райдужно. Малечі все здавалось чужим, незвичним, вона плакала. Не відволікали ні екзотичні папуги, що живуть в будинку, ні лагідні котики, ні веселі собачки й кури на подвір’ї. Їй була незвична увага навколо себе, але Машиним братам одразу вдалося подружитись з малечею, та і Марія була готова до перших труднощів завдяки курсам для опікунів і консультаціям соціальної фахівчині. Тож всі запаслись терпінням і поволі почали звикати одне до одного.
Вже за місяць ми побачили, як змінилась дівчинка, призвичаївшись до своєї нової сім’ї. Хоча за першим “медовим місяцем” Марію і Майю ще чекатимуть тривала адаптація, перші складнощі й вікові кризи. Проте підтримка поруч — Машина мама і брати, наша професійна фахівчиня, соціальний супровід від селищної ради.
Але вже зараз, побачивши їх на вулиці, ви б не за що не здогадались, що ці дві блакитноокі дівчини — старша і менша, не рідні.
Дарія Байрак, “Надія і житло для дітей, квітень 2021.