У багатьох з нас є переконання, що погані речі трапляються з поганими людьми. Це свого роду захисна реакція психіки, що допомагає справитись з небезпеками й невідомістю зовнішнього світу. “Якщо я буду робити гарні вчинки, правильні вибори й загалом, буду гарною людиною − зі мною погані речі не трапляться.” – втішають себе люди.
Звісно, це — лише ілюзія контролю, а наш досвід соціальної роботи доводить — погані речі трапляються і з гарними людьми: добрими, працьовитими, відповідальними. Наприклад, такими, як Олександр.
Сашку було 17 років, коли загинув його тато, тож йому довелося кинути навчання у технікумі й піти працювати, щоб допомагати мамі виростити 12-річну сестру.
Спочатку влаштувався плиточником і пропрацював 3 роки. З часом навчився різати скло, потім став складальником металопластикових вікон. Коли компанія збанкрутіла, брався за будь-яку роботу, аби забезпечувати сім’ю: працював і сторожем, і вантажником. Згодом колишні колеги покликали Олександра в нову фірму, яка теж займалась металопластиковими вікнами. Тут він працює і досі, але вже — на керівній посаді, бригадиром.
У 33 роки Олександр зустрів Лілю. За плечима була ігрова залежність, зловживання алкоголем і наркотики. Але Олександр зумів вчасно зупинитись — позбавився своїх звичок сам, за своєї власної волі.
Лілі було 19 коли вона зустріла майбутнього чоловіка. Олександр розповідає: “Все склалось якось швидко. Я спитав: “Залишишся”? І вона залишилась”. Олександр запропонував Лілі, колишній вихованці інтернату, знайти її батьків і зробив це. Знайомитись до них поїхали разом.
Коли одружились — стали жити в Олександра, разом з його матір’ю. У подружжя народилось двоє синів, Саша і Льоша. Коли діти були маленькі, трапився нещасний випадок — Сашко, граючись з мамою у хованки, заліз на підвіконня і, обпершись на москітну сітку — випав разом з нею з 9-го поверху. На щастя гілки дерева під вікном уповільнили падіння і Саша дивом вижив. З того часу сім’я потрапила в поле зору соціальних служб.
Стосунки у сім’ї погіршувались: Лілія зловживала алкоголем, почала зникати — спочатку на два-три дні, згодом пропадала тижнями, а потім взагалі не з’являлась декілька місяців. Олександр почав задумуватись, що краще вже самому виховувати дітей. Але незабаром Ліля повернулась й за деякий час народила ще одного хлопчика, Максимку. Під час вагітності й грудного вигодовування Ліля не вживала алкоголю і займалась дітьми, тож в Олександра з’явилась надія, що так буде і далі. Але все почалось знову: алкоголь, наркотики, зникнення. На цьому Олександр вишів поставити крапку і вони розлучились.
Чоловік сумнівається, що він є біологічним батьком наймолодшого сина: “Він зовсім не схожий на мене, та й жінка перед вагітністю часто зникала, але я люблю і виховую Максима як свого, і нікому його не віддам”.
В березні 2019 Ліля знову пропала надовго, зараз дітьми не цікавиться і не спілкується з ними. Олександру відомо, що вона живе у покинутому будинку в селі та, на жаль, вже встигла “заробити” погану репутацію. Спочатку Ліля збиралась написати нотаріальну згоду на позбавлення її батьківських прав, але передумала. Колишній чоловік планує звернутись до суду щодо позбавлення Лілії батьківських прав, щоб вберегти дітей від її впливу і можливих матеріальних претензій.
Раніше з дітьми допомагала його мама, бабуся хлопчиків. Олександр каже — без її підтримки він би не справився. Але у жовтні 2020 мама померла, а він і досі важко переживає її смерть. Це стало черговими поворотним моментом в його долі.
Коли з мамою трапився інсульт — він узяв позику на її лікування. Згодом довелось брати позику і на похорон. Накопичились борги з комунальних послуг, зламалась пральна машина, квартира потребувала ремонту, діти спали на старому поламаному дивані. До того ж додалась необхідність одному доглядати за трьома дітьми. Олександр розповідає: “Інколи думаю: “За що мені така доля? Часом здається, що сам не справлюсь”.
Після смерті мами він почав шукати забуття в алкоголі: “Щоб втамувати біль, бо так наче легше. Буває, прокидаюсь о четвертій ранку, а мама перед очима”. Коли Олександр випиває — лягає спати, а діти залишаються без нагляду.
Тож перед соціальними службами постало два завдання, перше − тримати ситуацію на контролі, адже така поведінка батька неприпустима через небезпеку для дітей, і друге − допомогти сім’ї вийти з кризи. Олександр відкритий до співпраці, але самому йому поки не справитись.
В міру можливостей, спеціалісти служби у справах дітей і фахівці центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді підтримують батька: передають дитячі речі, подарунки до свят. Старшому, Сашкові, організували шкільний рюкзак і канцтовари для першого класу. Залучили депутатів до сплати боргу за харчування дітей у садочку, сприяли у влаштуванні дітей до санаторію. Після консультацій спеціалістів Олександр оформив багатодітність і зареєстрував наймолодшого сина за місцем проживання.
Служба у справах дітей, дізнавшись про проєкт “На шляху запобігання інституціалізації немовлят та дітей раннього віку та виведення дітей із будинків дитини в умовах пандемії Covid-19”, що реалізується нашою організацією за підтримки дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, звернулась з проханням допомогти сім’ї.
У листопаді 2020 року спеціальна мультидисциплінарна команда у складі представників служби у справах дітей, центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді й наших співробітників зібрались, щоб прийняти спільне рішення і виробити план дій — як допомогти сім’ї.
Під час першого візиту учасники команди познайомились з сім’єю, надалі Олександр підписав договір про співпрацю з нами, а фахівець соціальної роботи склала оцінку потреб родини та підготувала план соціального супроводу сім’ї.
Разом з Олександром вирішили, що які потреби зараз найактуальніші для сім’ї: купівля матеріалів для косметичного ремонту дитячої кімнати, пральної машини, двоповерхового ліжка з матрацами й комплектів постільної білизни для дітей.
Наприкінці грудня Олександр з синами отримали першу матеріальну допомогу. І хоча супровід ще продовжується, однак моральна підтримка надала Олександру сил і наснаги, а матеріальна — можливості покращити умови. Він вже поклеїв у дитячій кімнаті придбані для них шпалери, зібрав старшим хлопцям двоповерхове ліжко. Тепер всі троє дітей не бажають з нього злазити. Завдяки новій пральній машині у тата з’явилось більше часу. Нещодавно, правда, зламався старенький водонагрівач, однак Олександр вже самостійно знайшов можливість замінити його на новий, а ще – поклеїв нові шпалери на кухні, на черзі – кімната. Своїми успіхами чоловік радо ділиться з фахівцем соціальної роботи. Допомогти з дітьми й ремонтом приїхала і молодша сестра Олександра.
Коли колеги чоловіка дізнались про труднощі — зібрали частину коштів на поховання матері, а роботодавець надав безвідсоткову позику.
Така всестороння підтримка заохочує Олександра змінюватись самому. Він цікавиться успіхами дітей у навчанні, допомагає з уроками, підтримує контакт з класним керівником, відвідує батьківські збори. Готує Льошу, середнього сина до першого класу: вчить читати та вирішувати прості приклади.
Хоча і були моменти, коли Олександр неналежним чином доглядав за дітьми, але він любить їх і розуміє, наскільки важливий приклад батька для синів і стосунки з ними. Після роботи він знаходить час і на домашні справи, і на ігри з дітьми.
Як і всім батькам, йому не просто балансувати між вихованням і гарними стосунками. Найстрашніше покарання в їхньому домі – “Їди у куток, подумай над своєю поведінкою”. А вже за 10 хвилин можна почути: “Татусю, я так більше не буду”! Ну хто не розтане після такого?
Всі хлопці дуже прив’язані до тата, хоч і сумують без мами. Сам же Олександр каже: “Після всього, що зі мною трапилось, з жінками можу лише дружити. Заводити стосунки боюсь”.
Наша команда має надію, що у цих чудових хлопців і їхнього тата все буде добре і їхнє життя складеться якнайкраще, адже вони справді на це заслуговують.