Усиновлені або народжені серцем

Поширити

В день, коли дитина покидає Центр соціальної підтримки дітей і сімей “Добре Вдома”, почуття щастя з присмаком тривоги переповнює не лише новостворену сім’ю, але й фахівців, які супроводжують цей тривалий процес. У такі дні святковий настрій передається й іншим дітям, що живуть у Центрі, адже це дає надію і тим з них, хто ще чекає на своїх усиновлювачів.

У кожної дитини своя історія всиновлення. І кожного разу в нас є відчуття, що це таїнство передбачено десь і кимось заздалегідь. Та чи зможуть саме ці батьки допомогти саме цій дитині? Залікувати її біль? Пережити втрати? Реалізувати потенціал та полюбити її такою, яка вона є тут і зараз? Ми не знаємо напевно, але завжди на це сподіваємось.
Фахівці пам’ятають кожну усиновлену дитину, її історію. Це різні діти, різного віку, різного характеру, і кожен – з унікальним досвідом життя.

Ось Марійка.
Її привезли у Центр семимісячною. Біологічна мати народила її вдома, з її слів – недоношеною, тож вік немовляти встановлювали медичні працівники. Лікарі переживали, адже дівчинка була дуже слабка, чи вона виживе, чи матиме особливості розвитку? Минуло лише 2 роки, а Марійку не відрізнити від однолітків. Любов, піклування та терпіння батьків зробили свою справу. І, як іноді трапляється, у Марійчиних батьків, бездітних, на думку лікарів, народився ще й хлопчик, молодший братик Марійки.

Іван та Оксана.
Їх усиновили в 11 та 8 років. Тривалий час фахівці Центру допомагали біологічній матері дітей, з якою познайомилися під час виїзду мобільної бригади. Тоді дізналися, що мама водила Івана пішки 16 кілометрів до школи, беручи Оксану з собою, бо залишати її із родичами у зруйнованій хаті було небезпечно. Спочатку мама з дітьми жила у Центрі «Добре вдома», потім за підтримки фахівців орендувала нове житло, куди переїхала з дітьми. Там знайшла підтримку нових односельців, раділа успіхам дітей, а фахівці Центру продовжували опікуватися сім’єю. На жаль, трагічна автомобільна аварія забрала життя мами й діти знову опинилися в Центрі, на цей раз вже самі.
Брат з сестрою важко переживали втрату, довгий час пішов на те, щоб адаптувати дітей до нової реальності. День отримання рішення суду про усиновлення став для Івана й Оксани та їх нових батьків особливим.

Артем.
Понад 7 років у дитячому будинку, де він не переставав чекати, що хтось із родичів його знайде і забере. Спочатку родичів шукали співробітники дитячого будинку. Згодом їх продовжував шукати ключовий вихователь Артема у Малому груповому будиночку.
Навіть у сільській раді та поліції знали, як Артем чекає на будь-яку інформацію про близьких. Його мама офіційно перебувала у розшуку, а тата Артем не пам’ятав. Одного дня він перестав чекати. Артем прийняв рішення, що тепер готовий і дуже хоче, щоб його усиновили. І його таки усиновили! На той час Артему вже виповнилося 15 років — непростий вік для усиновлення. Та у свої 15 років він із повагою та розумінням прийняв нову сім’ю, а їх стосунки і зараз залишаються особливими. Вже майже дорослий, Артем зміг зрозуміти, наскільки усвідомленим був вибір батьків та оцінив їх вчинок з відкритим серцем.

Що ж було далі? Хепі-енд? Зовсім не енд і не завжди хепі. Але всиновлення – завжди шанс і надія.

Назад

Поширити

Схожі статті

Категорії

Схожі статті

Ваша допомога безцінна для дітей України

Як ви хочете допомогти

Ваша допомога важлива для дітей та їх сімей

В даний момент ми не проводимо масовий збір коштів, проте Ви завжди можете допомогти - зверніться за реквізитами у будь-якій зручний для Вас спосіб

Введіть прийнятну для Вас сумму:

грн.

Дякуємо

З Вами зв'яжуться найближчим часом

Дякуємо за підписку

Тепер ви зможете дізнаватися усі актуальні новини