Цифровий аутизм — міф чи правда?

Поширити

Нещодавно з’явився новий термін — цифровий аутизм. Дослідимо, що він означає і чому він надзвичайно шкідливий.

Російський психіатр Андрій Курпатов використав таке визначення у своїй лекції, розповідаючи про шкідливий вплив смартфонів на людину. Переважання екранного часу над “живим” спілкуванням, безконтрольне користування смартфонами підлітками, все це Курпатов називає епідемією “цифрового аутизму”:

“Це стан, за якого молоді люди не можуть підтримувати тривалий психологічний контакт одне з одним. Вони не цікавляться внутрішнім світом іншої людини. Інші люди стали для них замінними, тому що вони не бачать цінності кожного з них окремо. Навіть на побаченні молоді люди надають перевагу телефону, ніж спілкуванню з людиною, заради якої вони прийшли”.

Термін дуже швидко набув популярності й став використовуватись у висловлюваннях інших спеціалістів. Наприклад:

“Цифрові технології здатні позбавити людину того, чим він їх створив, — інтелекту. Але найнеприємнішим є те, що вони можуть зробити людину цифровим аутистом, нездатним любити іншу людину і навіть цікавитися нею”.

При тому, що деякі люди можуть побачити раціональне зерно у надмірному зануренні в цифровий світ, – все ж порівняння залежності від смартфонів з аутизмом є дуже шкідливим. Чому так?
Це той випадок, коли заради “красного слівця” під удар ставиться репутація людей зі справжнім діагнозом — розладом аутистичного спектру (РАС).

Довгі роки їх переслідують міфи й поверхневі судження: про природу аутизму, про потреби людей із РАС (особливо, якщо ці люди не вербальні й не можуть висловлювати свої думки та побажання), а також про їхню геніальність. Є упередження, що це “люди в собі”, замкнені, які не люблять спілкуватись і контактувати з іншими (саме через це автор терміну і проводить паралелі між людьми з аутизмом і з цифровою залежністю). Але це не так.

Як і всі ми, люди з РАС мають потребу в спілкуванні, просто їм складно це зробити, а нам — їх зрозуміти.

“Аутизм не дорівнює емоційному відстороненню і невмінню будувати стосунки з іншими людьми. Таке розуміння аутизму дійсно існувало в минулому і базувалось на спостереженнях за людьми з важким ступенем РАС, у яких порушені здібності до комунікацій. Це призвело до соціальної ізоляції, розміщення цих людей у закритих інтернатах, що негативно впливало на них та їхні сім’ї. Але подальші дослідження довели, що емоції й здатність комунікувати є навіть у людей з важкою формою РАС, просто вони протікають по-іншому, мають інші ознаки.
При аутизмі немає емоційної холодності, відсторонення. Наявність РАС не означає відсутність інтересу до реальних людей. Люди з аутизмом, звісно, мають емоції, при чому нерідко вони набагато сильніші, ніж у нормотипових людей. Дитина з РАС дуже емоційно пов’язана зі значущим дорослим, його випадкове зникнення загрожує її життю, а не лише емоційному добробуту… Люди з аутистичним розладом можуть знати про близьких людей набагато більше, ніж нормотипові люди, і проявляти набагато більше інтересу до будь-яких дрібних деталей, ніж будь-яка людина, взагалі, здатна”, – пояснює Тійна Орасмяе, лікар-косметолог, мати 2-х дітей із РАС.

До яких шкідливих висновків може призвести розповсюдження терміну “цифровий аутизм”?

1) “Аутизм можна вилікувати” — варто лише забрати в людей із РАС смартфони, користування ними, і все мине.
2) “Батьки винні у виникненні аутизму в їхніх дітей”. Не забуваємо, що вони й так постійно піддаються завуальованій (чи ні) критиці за свої дії чи бездіяльність. Щеплення, зроблені й ні, прийом ліків під час вагітності, неправильне харчування, поведінка — люди намагаються знайти для себе пояснення виникнення аутизму, забуваючи про почуття батьків.

“Це вже вдарило по сім’ях із РАС. Це робить їх життя важчим, це заважає адаптації дітей і сімей у цілому, це додає психологічного вантажу батькам та оточенню”, – констатує Тійна Орасмяе.

Досі не вивчена природа розладів аутистичного спектру. І навіть більше — немає жодних досліджень, які б доводили зв’язок між користуванням цифровими технологіями та розвитком аутистичного розладу. Терміну “цифровий аутизм” не існує і в міжнародній класифікації, на відміну від розладу аутистичного спектру, якій зареєстрований у класифікаторі DSM-5, “Діагностичному і статистичному посібнику з психічних розладів”.

Достеменно відомо, що аутизм не з’являється внаслідок вакцинації, неправильного виховання чи захворювання. Також наголошуємо, що аутизм — не хвороба, а стан. Що вилікувати РАС, як грип чи перелом, — неможливо. Тому одразу, коли ви чуєте чи бачите ці ключові слова (хвороба, лікувати) — критично віднесіться до подальшої інформації у джерелі.

І, наостанок, кілька порад про те, як комунікувати з людиною з РАС:

Будьте терплячими. Людина з РАС потребує більше часу, щоб обробити інформацію. Можливо, треба говорити повільніше, наслідуючи темп, яким говорить ваш співрозмовник. Зробіть паузу. Використовуйте чіткі, структуровані речення, але не сюсюкайте, як із малюком. Підтримуйте своє спілкування засобами невербальної комунікації.

Не звертайте увагу, якщо чужа дитина з РАС емоційно реагує на стрес — голосно кричить, плаче. Люди з аутизмом сприймають звуки, світло, доторки й запахи гостріше, ніж ви, та можуть відчувати сенсорне перевантаження. Поставтесь із розумінням, не торкайтесь і не пильнуйте за нею.

Поважайте особистий простір. Люди з РАС можуть потребувати обіймів, як і всі інші. Але іноді вони не хочуть, щоб їх торкались. Не торкайтесь і не обіймайте людину, якщо вона того не хоче.

І, найголовніше, — старайтесь розгледіти людину, а не її розлади.

Назад

Поширити

Схожі статті

Здатні змінитися на краще

В інтернатах не буде потреби, якщо вчасно і професійно допомагати сім'ям, які знаходяться на межі втрати чи відмови від дитини. Дуже часто діти, що виростають в інтернатах кажуть: “якби моїй мамі вчасно допомогли, я б міг вирости поруч з нею”. Як би тепло та сито не було в інтернаті, дитина прагне любові та уваги, неможливих в умовах інституційного виховання.

Карантин чи хаос? Як не з'їхати з глузду, працюючи з дому і маючи дітей

Своїм досвідом ділиться комунікаційниця “Надія і житло для дітей” Дарія Байрак. Що робити, якщо у вас віддалена робота і діти вдома, все вимагає часу й уваги, а годин у добі так само лише 24.

Реактивний розлад прив'язаності

Реактивний розлад прив'язаності (РРП) - психічна хвороба, при якій у дитини не виникає емоційного зв'язку з батьками чи опікунами.

Категорії

Схожі статті

Здатні змінитися на краще

В інтернатах не буде потреби, якщо вчасно і професійно допомагати сім'ям, які знаходяться на межі втрати чи відмови від дитини. Дуже часто діти, що виростають в інтернатах кажуть: “якби моїй мамі вчасно допомогли, я б міг вирости поруч з нею”. Як би тепло та сито не було в інтернаті, дитина прагне любові та уваги, неможливих в умовах інституційного виховання.

Карантин чи хаос? Як не з'їхати з глузду, працюючи з дому і маючи дітей

Своїм досвідом ділиться комунікаційниця “Надія і житло для дітей” Дарія Байрак. Що робити, якщо у вас віддалена робота і діти вдома, все вимагає часу й уваги, а годин у добі так само лише 24.

Реактивний розлад прив'язаності

Реактивний розлад прив'язаності (РРП) - психічна хвороба, при якій у дитини не виникає емоційного зв'язку з батьками чи опікунами.

Ваша допомога безцінна для дітей України

Як ви хочете допомогти

Ваша допомога важлива для дітей та їх сімей

В даний момент ми не проводимо масовий збір коштів, проте Ви завжди можете допомогти - зверніться за реквізитами у будь-якій зручний для Вас спосіб

Введіть прийнятну для Вас сумму:

грн.

Дякуємо

З Вами зв'яжуться найближчим часом

Дякуємо за підписку

Тепер ви зможете дізнаватися усі актуальні новини