Цій дівчинці на фото 8 років. Якраз у цьому віці дітей відправляють на навчання до престижних приватних британських шкіл-пансіонів.
Часто прихильники інтернатів, пансіонів і санаторних шкіл в Україні наводять британські школи-пансіони як приклад. Мовляв, подивіться, багаті й впливові люди відправляють своїх дітей вчитись далеко від дому, ще й за це платять немало. Адже навчання там, в середньому, обходиться в 35 тисяч фунтів на рік (або 47 тисяч доларів).
Відкинемо питання якості освіти в українських інституційних закладах проти англійських. Відкинемо мережу зв’язків і соціальних навичок, які отримують випускники престижних шкіл.
Діти, які навчаються у дорогих британських пансіонах, так само як і діти, які потрапляють в інституційні заклади будь-якої країни світу і з будь-яким матеріальним оснащенням, отримують травму прив’язаності через розлуку з рідними.
Вони сумують за батьками, сумніваються в їхній любові й потерпають від булінгу.
“Коли мені було вісім років, мене ображали інші дівчата. Я зловила себе на думці: нічого страшного, адже мама мене любить. Але відразу ж сказала собі — ні, не любить, інакше вона б не послала мене сюди”, – згадує Маргарет Лаутон, колишня випускниця, а зараз директорка благодійної організації “Підтримка учнів шкіл-пансіонів.
У школах-пансіонах дітям, щоб вижити, доводиться відмовитися від своїх почуттів, від своєї вразливості, а це є травмою для дитини”, – говорить психотерапевт Нік Даффелл.
Він став одним з перших терапевтів, які забили на сполох. У 1990 році Даффел в британській газеті Independent вийшла його стаття про травму, яку отримує дитина в пансіоні. “Мені надсилали стільки листів, що був завалений весь передпокій. Двері в коридор було не відкрити”, – розповідає терапевт.
“Ця травма викликана тим, що дитині доводиться справлятися з труднощами самостійно вже у дитячому віці. Вік від 8 до 18 років, коли діти живуть в інтернатах, — це дитинство”.
Набагато пізніше, коли ці діти виростають і звертаються до психотерапевта для вирішення різних життєвих ситуацій, вони можуть стверджувати: “Мені пансіон не зашкодив, це були найкращі роки в моєму житті”. Даффелл вважає ці твердження частиною виробленого роками механізму самозахисту. “І взагалі випускники шкіл-пансіонів прекрасно вміють приховувати свої слабкості й це частина виробленої у дитинстві стратегії”, – доповнює терапевт.
У фахівців навіть є термін “синдром школи-пансіону”.
Основні прояви такого синдрому:
- проблеми у стосунках
- трудоголізм
- зловживання наркотиками
- ізоляція
- дратівливість
- нездатність розслабитися
- відчуття власної неспроможності
- труднощі зі сном
- проблеми у сексуальних відносинах
- булінг
- “емоційна відстороненість” при зустрічі з рідними й близькими
- нездатність відчувати горе при втраті батьків
Хоча прихильники британських шкіл-пансіонів вважають, що сьогоднішні заклади сильно відрізняються від закладів минулого. Можна чути фрази на кшталт: “Тепер мобільні телефоні дозволені, а на підлозі лежать м’які килими”.
Але чи компенсують м’які килими зростання у сім’ї, поруч з мамою, татом, братами й сестрами?
Дарія Байрак, “Надія і житло для дітей” за матеріалами BBC.