Центр дитячого розвитку Гарвардського університету виділяє 8 головних фактів, які варто знати про ранній розвиток дитини.
Ці твердження спираються на як усталену базу знань, яка має понад 50-ти річну історію, так і на новітні досягнення у вивченні дитячого розвитку. Зібрані факти дають розуміння, як можна вдосконалити наявні підходи у роботі з дітьми.
Факт №1: навіть на малюків і немовлят впливають сильні стреси, яким піддається життя їхніх батьків чи опікунів.
Несприятливий досвід у внутрішньоутробному періоді чи в ранньому дитинстві може викликати фізичні та хімічні порушення роботи мозку, які можуть тривати все життя.
Біологічні зміни, пов’язані з цим досвідом, можуть вплинути на різні системи органів та збільшити ризик не лише порушень поведінки й здатності до навчання, але призвести до слабкого фізичного та психічного здоров’я.
Факт №2: розвиток дитини — надзвичайно інтерактивний процес і життєві здобутки не визначаються виключно генами.
Середовище, у якому розвивається дитина до і незабаром після народження, формує потужний досвід, який хімічно модифікує певні гени у такий спосіб, що вони визначають, наскільки та коли ці гени проявляться.
Отже, генетичні фактори чинять сильний вплив на людський розвиток, та фактори оточення можуть змінити сімейну спадковість.
Наприклад, діти народжуються з можливістю навчитись:
- контролювати свої емоції;
- фокусувати увагу;
- зберігати інформацію в пам’яті,
але їхній досвід першого року життя закладає фундамент — наскільки добре ці та інші навички розів’ються.
Факт №3: прив’язаність до батьків є первинною, але маленькі діти також отримують значну користь від спілкування з іншими чуйними дорослими — як у сім’ї, так і поза нею.
Близькі стосунки з іншими піклувальниками не впливають на силу зв’язку дитини і її батьків. Насправді, декілька людей, що піклуються про маленьку дитину можуть пришвидшити її соціальний і емоційний розвиток.
Однак, часті перебої у догляді, висока плинність персоналу та низький рівень взаємодії в інституційних закладах можуть підірвати здатність дітей формувати безпечні очікування стосовно того, чи будуть задоволені їхні потреби і яким саме чином.
Факт №4: велика частина архітектури мозку формується протягом перших трьох років після народження, але вікно можливостей для її розвитку не закривається на третій день народження дитини.
Основні аспекти роботи мозку, як-от здатність активно бачити й слухати, дійсно критично залежать від дуже раннього досвіду, так як і деякі аспекти емоційного розвитку.
І хоча області мозку, які контролюють функції вищого порядку (більшість соціальних, емоційних та пізнавальних можливостей, функції контролю уваги, робочої пам’яті, планування), також знаходяться під сильним впливом раннього досвіду, вони все одно продовжують розвиватися в підлітковому віці та в молодості.
Тож, хоча основний принцип “краще рано, ніж пізно”, вікно можливостей для більшості областей розвитку залишається відкритим і після 3-річного віку і ми здатні знайти способи “обійти” негативний вплив і в дорослому віці.
Факт №5: сильне нехтування немовлям є настільки ж шкідливим для здоров’я та розвитку, як і фізичне насилля. Можливо, навіть більш шкідливе!
У порівнянні з дітьми, які стали жертвами відверто жорстокого фізичного поводження, у маленьких дітей, якими довгий час нехтували, проявляються більш серйозні когнітивні порушення, проблеми з концентрацією уваги, мовні дефекти, академічні складнощі, поведінка уникнення і проблеми у спілкуванні з однолітками, коли вони дорослішають.
Це свідчить про те, що відсутність постійної взаємодії між дорослим і дитиною раннього віку може бути ще більш згубною для розвитку архітектури мозку, ніж фізичні травми.
Факт №6: у маленьких дітей, які зазнали негараздів чи насильства, не обов’язково розвиваються розлади, пов’язані зі стресом. Коли вони дорослішають, то не завжди стають схильними до насильства.
Хоча ці діти точно мають більший ризик негативного впливу на розвиток мозку та майбутніх проблем з агресією, вони не приречені на це.
Їм можна суттєво допомогти, якщо якнайшвидше встановити надійні та дбайливі стосунки з дорослим і, за необхідності, забезпечити відповідне лікування.
Факт №7: одне лише вилучення дитини з небезпечного середовища без необхідної реабілітації не перекреслить наслідки її травматичного досвіду.
Немає жодних сумнівів, що дітей варто вилучати із ситуацій, у яких їм загрожує небезпека.
Аналогічно, дітям, які зазнають тяжкого нехтування, слід забезпечити якомога швидше чуйний догляд.
Травмовані діти потребують дбайливого оточення, яке відновить відчуття безпеки, контролю і передбачуваності.
Крім того, їм зазвичай потрібна терапевтична підтримка для прискорення одужання.
Факт №8: для виживання потрібні стосунки. А не самостійність.
Здатність адаптуватися та процвітати, попри негаразди, розвивається завдяки поєднанню дбайливих стосунків, біологічних систем та експресії генів.
Існує поширене, але помилкове переконання, що людині потрібно спиратись лише на якусь героїчну силу характеру.
Проте наука говорить, що головними цеглинками, які посилюють вміння впоратись в умовах криз і негараздів, є саме надійні дбайливі стосунки хоча б з однією людиною.
А також – можливості для розвитку так званих копінгових стратегій для подолання конфліктних ситуацій та стресу.
Джерело: The Center on the Developing Child
Переклад: Дарія Байрак, “Надія і житло для дітей”.