Ви вірите в те, що люди змінюються на краще? Ми маємо шанс спостерігати такі історії на власні очі, наприклад, історію Марини і її трьох дітей.
Марина та її чоловік — обидва випускники інтернатів. У шлюбі в них народилось троє дітей. Та, на жаль, батьки зловживали алкоголем, в домі було брудно, відбувались бійки. Одного разу, під час чергового візиту, фахівці соціальної роботи побачили, що з хати йде дим, а, зайшовши всередину, знайшли там дітей одних, без батьків. Діти не знали, де їх батьки й коли повернуться. Тому було прийнято рішення про негайне влаштування Кирила (16 років), Олени (13 років), і Антона (9 років) у центр соціальної підтримки дітей та сімей “Добре вдома”. Через декілька днів фахівець із соціальної роботи привела до Центру маму.
Марина була готова до будь-яких змін, оскільки на власному прикладі знала, яке складне життя в інтернаті:
“Я ніколи не дозволю, щоб мої діти опинилися в інтернаті, бо я знаю, що це таке.”
Бажання жінки стало вирішальним для того, щоб команда фахівців прийняла рішення взяти сім’ю в роботу.
Працювати з Мариною було непросто, адже життя в інтернаті залишило свій слід: в розмові вона не дивилась в очі, не вміла налагодити контакт з односельчанами, їй важко давалась комунікація з державними установами. Роки, проведені в інтернаті на повному держзабезпеченні привчили її не турбуватись про приготування їжі, власну гігієну та гігієну дітей – до умов реального життя Марина виявилась зовсім не готова. На додачу до всіх неприємностей, після вилучення дітей чоловік пішов від Марини й залишив її сам на сам з новими проблемами.
Найскладнішим завданням стало налагодження довірливих стосунків з Мариною. І тільки після того, як вона повірила, що фахівці хочуть і можуть допомогти їй повернути дітей, почалась спільна робота.
Заради того, щоб повернути дітей, Марина зробила косметичний ремонт у будинку, обладнала дитячу кімнату, навела порядок на подвір’ї. Рішення перестати вживати алкоголь вона прийняла сама, а спеціалісти їй допомогли.
Потроху розтавали й діти. Максим, який до цього мав проблеми з навчанням, переглянув своє відношення, почав краще розуміти маму, виявив готовність взяти частину обов’язків по господарству на себе. Спеціалісти центру навчили дітей дотримуватись гігієни, слідкувати за своїми речами та станом кімнати, простим побутовим навичкам.
Всього, чого не навчили Марину роки життя в інтернаті, вона навчилась сама завдяки допомозі, наданій в Центрі та соціальними фахівцями у громаді.
Зараз Марина разом з дітьми живуть разом. Соціальний фахівець у громаді допомагає їй дооформлювати необхідні документи й продовжує інтегрувати її у життя громади.
Яким буде її подальше життя — залежить, більшою мірою, від неї. Вона вже пройшла великий шлях і, сподіваємось, його продовжить.