Майкл Робб – директор з досліджень американської незалежної неприбуткової організації Common Sense. Мета організації – допомогти дітям гармонійно розвиватися з медіа та технологіями обіч них. Аби досягти цієї мети Common Sense пропонує багато інструментів для батьків і вчителів. В своїй роботі вони аналізують зміст матеріалів, які пропонують медіа, та допомагають батькам краще орієнтуватися в тому, що підходить дітям.
Головний виклик, який Майкл Робб бачить в збільшенні кількості персональних пристроїв у дітей, – це нагальна необхідність у вихованні відповідальності у цифровому світі. Останнє дослідження Common Sense свідчить, що третину “екранного часу” діти віком до 8 років тепер проводять з мобільними дейсами – смартфонами чи планшетами. З одного боку, це може бути суттєвим приводом для занепокоєння, адже навіть дошкільнята тепер часто “не випускають з рук” свої телефони. Проте Робб звертає увагу на той факт, що з часів першого дослідження у 2011 році загальний час, який діти проводять проводять перед екранами, фактично не змінився. Змінилися самі екрани: телевізори, комп’ютери та приставки для ігор використовуються менше ніж ті ж смартфони. Пояснити таку тенденцію не надто складно. Смартфони давно перетворилися дорогого, подекуди й статусного, предмету, на звичайну необхідну річ. А якщо поєднати це з відносною ціновою доступністю великої кількості телефонів і планшетів та самої мережі, то стає зрозумілим зменшення “цифрового розриву” між родинами з різним рівнем доходів.
Діти з малозабезпечених родин проводять перед екранами та в мережі все більше часу. Це, звичайно, автоматично породжує дискусію, чи не перебирає на себе в такий спосіб медіа функцію виховання. Більшість людей схильні розглядати це як проблему, але Майкл Робб таку категоричність відкидає. Він говорить, що варто брати до уваги середовище життя цих дітей в цілому. Діти з родин з високим рівнем доходів залучені до більшої кількості позашкільної активності – гуртків чи курсів. Логічно, що вони менше часу витрачають на життя в мережі. А для дітей з малозабезпечених родин життя в світі медіа – це можливість захистити їх від шкідливих впливів повсякденного середовища та відкрити ресурси для розвитку.Варто зауважити, що відсоток батьків з домогосподарств з низьким рівнем доходів, які завантажують програми, додатки чи матеріали для дітей, суттєво збільшився за останні роки. Скажімо, 2013 року різниця між такими родинами з високим рівнем доходів і малозабезпеченими родинами в США становила 38% – на користь перших. Проте цього року різниця між ними становить лише 6%.
Зменшення розриву, заснованого на рівні доходів родини, може бути чудовою можливістю для навчання дітей раннього віку незалежно від соціально-економічних умов. Але як втілити це в життя? Дослідники вважають, що в першу чергу потрібно підтримувати використання батьками й дітьми якісних медіа. Особливо, необхідність в цьому можна відчути з дітьми молодшого віку. Коли в кімнаті був лише “великий телевізор”, то батьки могли бачити та контролювати те, що захоплює увагу їхніх дітей увесь час. Але ж наразі оце “вікно”, до якого зазирають діти, не одне й велике. “Вікон” багато, а різноманітних продуктів та матеріалів там безліч. Саме тому організація Common Sense досліджує практично все – ігри, додатки, фільми, YouTube-канали.Так вони хочуть допомогти батькам дізнатися, що саме “там” є, аби вони могли підготуватися і підготувати середовище навколо дитини. Робб каже, що рекомендації та поради вони вкидають як насіння: сподіваються, що частина з нього таки зійде.
Але як достукатися саме до тих людей, чию поведінку в користування медіа варто змінювати? Одного і універсального шляху тут не існує, проте “точок дотику” з кожною аудиторією, на правду, багато. З молодшими дітьми Common Sense почали працювати через їхніх лікарів. Більшість дітей користується послугами системи охорони здоров’я. А батьки, все ж, схильні слухати лікарів. Бібліотекарі також можуть бути чудовими медіа-наставниками, адже для певних категорій бібліотека може бути дуже потужним і важливим ресурсом. Також Common Sense створює медіапрограми для вчителів та матеріали для їхньої ефективнішої комунікації з батьками. Дивовижно, як мало потрібно для громадянського виховання щодо відповідального користування медіа – як мало тут чогось технічного. Робб наголошує, що медіаграмотність – це увага до джерела та якості інформації, а це з технологіями не має нічого спільного.
А що ж до користування медіа серед підлітків та дітей перед-підліткового віку (англ. “teens & tweens”), то не можна так категорично говорити про катастрофічний характер їх пристрасті до шоу та соціальних мереж. Адже їх палка зацікавленість в телевізійних шоу та музиці не сильно вже й відрізняється від старих часів, коли й Інтернету не було. Так, точиться серйозна культурна дискусія щодо їхньої захопленості мережею, але важко поки сказати, чи дійсно це привід для паніки. Згадаймо, старі часи: батьки вбачали трагедію навіть в гучному році.