Самоконтроль – це здатність протистояти короткочасним спокусам, щоб досягти довгострокових цілей. Його низький рівень призводить до таких негативних наслідків, як зниження продуктивності та порушення здоров’я. А прокрастинація – це один з дуже поширених прикладів невдачі про спробах самоконтролю. Вона проявляється в тому, що навіть з усвідомленням необхідності виконання конкретних і важливих справ, людина ігнорує цю необхідність, відкладає роботу на потім та приділяє свою увагу будь-яким іншим завданням.

Поки вчені висувають чимало теорій щодо природи такого “відкладання на потім”, поговорімо про те, що можуть зробити батьки та значущі для дитини дорослі, аби запобігти перетворенню дитини на хронічного прокрастинатора. Адже прокрастинатором не народжуються. Дослідники пропонують декілька кроків, підкріплених доказовою базою, які допоможуть дитині розвивати стійкість, самоконтроль та цілеспрямованість.

Підтримуйте внутрішню мотивацію та самооцінку дитини

Мотивація людини у дитинстві визначає мотивацію у подальшому житті. Внутрішня (автономна) мотивація обумовлена особистими насолодами та інтересами, тоді як зовнішня (контрольована) мотивація регулюється такими можливими зовнішніми “підкріпленнями”, як покарання за погану поведінку чи винагорода за хорошу.

Мотивація дитини у пізнанні та навчанні дуже висока. Зазвичай, діти сповнені цікавості до усього нового та не потребують суттєвих “зовнішніх” нагород. Цікаво, але зовнішня винагорода (наприклад, гроші) за те, що дитина і так вважає цікавим та робить з задоволенням, може навіть підірвати її внутрішню вмотивованість у цьому занятті. Звичайно, зовнішня мотивація не обов’язково є поганою, але докази чітко свідчать про те, що саме внутрішньо вмотивовані діти менш схильні до прокрастинації.

Одначе самої внутрішньої мотивації недостатньо. Дослідження показали, що навіть високо вмотивовані у виконанні домашніх завдань діти, які не вірять у свою спроможність ці завдання виконати, частіше відкладають їх на потім, ніж діти, впевнені в своїх силах.

А як зміцнити впевненість дитини в своїх силах? Не захищати дитину від розчарування! Зрозуміло, що батьки хочуть захистити своїх дітей від усього можливого негативного досвіду, але ж це не дозволяє дитині навчитися “програвати” та нормально реагувати на невдачу. Тому варто вчити дітей “зазнавати поразки в більш вдалий спосіб” (“Що я можу зробити інакше наступного разу?), але не попереджувати їхні можливі невдачі взагалі.

Хваліть дитину за її зусилля і будьте чесними

Дослідники виявили, що те, як ми хвалимо дітей, може не тільки впливати на їхній світогляд, але й формувати спосіб мислення, а отже – й спосіб в який вони долають труднощі, демонструють наполегливість та досягають успіху. Наприклад, якщо ми тільки й кажемо дитині, що вона дуже розумна, то можемо спричинити в неї появу страху перед невдачею: вона не захоче ризикувати й випробовувати свої здібності, аби не наразитися на невдачу. Варто також хвалити дитину за зусилля, незалежно від результатів. Наприклад, казати: “Молодець, що вправлявся в цьому!”.

Дуже важливо, аби похвала була відповідною вчинкам і успіхам дитини. Адже з віком діти починають все краще розпізнавати нещирість та наміри, які стоять за похвалою. Тобто, коли батьки підбадьорюють дитину за низькі результати, вона може сприйняти цю похвалу як не щиру та інтерпретувати її як доказ своєї невдачі. Наче, на більше вона й не спроможна. А це, в свою чергу, може знизити самооцінку дитини, що сприяє прокрастинації.

Встановлюйте реалістичні та конкретні короткотермінові цілі.

Якщо ми навчимо дитину ставити перед собою реалістичні, досяжні та короткотермінові цілі, то допоможемо їй уникнути прокрастинації. Чому? Процес їх досягнення є більш керованим за рахунок того, що велика задача розбирається на менші, а більша кількість, хай і невеликих, успіхів постійно підтримує впевненість дитини в своїх силах. Проте варто враховувати, що цілі не мають бути аж надто “дрібними”. Якщо встановити планку занизько, діти “відрегулюють” свою поведінку відповідно низьких очікувань та просто перестануть прикладати зусилля до роботи. Позитивний вплив на дитину також матиме заохочення конкретних дій, особливо в ранньому віці. Наприклад, батьки можуть говорити “Будь ласка, поклади іграшки до коробки” (конкретне завдання), а не “Прибери вже цей безлад” (абстрактне завдання).

Розробіть з дитиною “тактику протидії спокусам”

Діти, схильні до прокрастинації, з легкістю можуть відволіктися на будь-що інше – окрім основного завдання. Скажімо, на іграшку чи повідомлення в телефоні. Але діти, на щастя, можуть вчитися контролювати свої бажання. Аби дитина мала готові відповіді в ситуаціях, які потенційно можуть відволікти її від роботи, варто спільно розробити план “якщо-то”.Наприклад, домовитися з дитиною, що якщо вона працює над домашнім завданням з певного предмету,  то не буде відповідати на повідомлення. Звичайно, вона зможе вільно зробити це, але трохи пізніше. Ціль – закінчити роботу над певною конкретною частиною без відволікань, але з “нагородою” в результаті. Головне, аби дитина дійсно притримувалася цієї домовленості.

Самі будьте гарним прикладом

Діти вчаться, спостерігаючи за нами. Приклади того, як дорослі справляються зі стресом та емоціями, зберігають готовність працювати для досягнення мети, або ж постійно відкладають важиві справи “на потім” можуть мати сильний вплив на дитину. Оскільки батьки є основними моделями для дітей, то здатні передати їм широкий спектр можливих відповідей на життєві виклики. Якщо батьки виявляють впевненість в своїй здатності досягти успіху та спокійно реагують на перешкоди, діти вчаться тому самому.

Не вдавайтеся до авторитарного підходу у вихованні

Різні підходи у батьківстві можуть мати різний вплив на схильність дитини до прокрастинації. Авторитарні батьки суворо контролюють майже кожен крок дитини, а от щодо емоційних проявів тепла до дитини – досить скупі. Але високі очікування та постійна критика за невідповідність ним – це ризик розвитку перфекціонізму. І не треба думати, що від нього можуть бути лише вигоди: в цьому випадку діти починають уникати можливих завдань, аби тільки не зазнати невдачі в результаті роботи.  Дитина повністю залежить від зовнішнього контролю та не усвідомлює справжньої цінності своїх дій, якщо робить лише те, що їй наказують. Прокрастинація може стати одним з їхніх єдиних інструментів для повстання проти цього контролю, формою пасивної агресії.

Джерело:  How not to raise a procrastinator