Ця історія  — про щоденні виклики і буденні радості, про натхнення, яке приходить через любов до своєї дитини, і про силу бути поруч.  

“Я готова йти в пологові будинки й розмовляти з мамами… Щоб вони знали і бачили, що діти із синдромом Дауна – це щастя для мами!”

Ці слова Світлана вимовила на самому початку нашої зустрічі. У її голосі — і тремтіння, і впевненість. Вона мама, яка п’ятнадцять років виховує сина з інвалідністю.

Ренат був довгоочікуваним — на нього чекали всі: батьки й троє братів. Коли лікарі повідомили, що хлопчик має синдром Дауна, Світлана згадує:

“Я місяць шукала відповідь на питання: “Чому?” Зараз сміюся, що вклалася в місяць. Бо деякі мами роками шукають відповідь. Проте так і не знаходять її.”

Всі діти мають зростати вдома, з рідними, в любові. Як зростає Ренат. 

Саме тому БО “Надія і житло для дітей” спільно з ЮНІСЕФ у межах проєкту “Родина для кожної дитини” шукаємо прийомні сім’ї для дітей з інвалідністю, які залишились без турботи батьків. Бо кожна дитина потребує любові, турботи і дому.

“Моя дитина не буде жити в “загальмованому стані”

Після етапу прийняття Світлана почала діяти. Вона пригадує, як шукала будь-яку інформацію — і майже не знаходила історій, у яких діти з синдромом Дауна виглядали щасливими. 

“Я блукала інтернетом, але мало бачила дітей, які були щасливими. І це мене найбільше зачепило. Саме тоді я для себе вирішила, що моя дитина не буде жити в “загальмованому стані”.”

Вона вирішила зробити все, аби її син ріс активним і впевненим у собі:

“Всі мої діти були активними, тож я постійно направляла Ренатика, говорила з ним, пояснювала. Інколи ловила себе на думці, що він же мало що розуміє з того, що я говорю. Але це було неважливо — для мене було головним те, що він чув мене.”

Методика, за словами Світлани, була проста — любов, включеність, присутність поруч:

«Я вчила його плавати, сама грала у футбол, всюди ходила з ним і говорила, говорила, говорила. Постійно заохочувала старших дітей гратися та спілкуватися з молодшим братом. Це не була якась певна методика – це було моє власне відчуття, як мами, що і як краще робити!»

“Він ходить сам у Центр соціальних послуг!”

Сьогодні Ренат — підліток. І він має багато досягнень, які викликають щиру гордість у мами:

«Це те, що іншим дітям, його одноліткам і навіть старшим, іноді може бути не під силу — ходити по місту без супроводу дорослого! А ще він прекрасно танцює, плаває.»

Він не лише самостійно пересувається, а й взаємодіє з оточуючими:

«Його люблять всі, хто хоч раз зустрічався з ним. Спробуйте зайти з Ренатом у магазин — поки всі дівчата не перецілують його, не привітаються — вийти звідти не можна! Тому що мій син випромінює радість і щастя, якого так мало в інших.»

«Я була жорстокою. І помилялася»

Найсильніше прозріння прийшло до Світлани вже після народження Рената. Вона чесно визнає, що колись думала інакше:

«До народження Рената я вважала, що не треба народжувати дитину, якщо ти точно знаєш, що вона буде з інвалідністю. Тепер я розумію, наскільки помилялася. Наскільки була жорстокою! Я сьогодні не уявляю, як можна жити без цієї неймовірної дитини. Ренат – це дитина, яка зробила моє серце добрим, а життя — щасливим.»

Стати родиною для дитини 

Ренат — один із тих, кому пощастило мати родину. Але в інтернатах залишається багато дітей, в тому числі з інвалідністю, які потребують не лише базового догляду, а щоденної присутності, емоційної близькості, любові. Які потребують родини.

Якщо ви замислюєтеся над тим, щоб стати родиною для дитини, зателефонуйте нам: +380 97 215 89 79 — ми розповімо, як це зробити і яка підтримка вас чекатиме.

Проєкт «Родина для кожної дитини» виконується спільно UNICEF Ukraine, Надія і житло для дітей, Міністерством соціальної політики України, Міністерством охорони здоров’я України, Координаційним центром з розвитку сімейного виховання та догляду дітей за фінансової підтримки Уряду Канади.