Під час нарад, які регулярно проходять у нас в організації, постійно можна чути одну фразу: «Ми можемо допомогти дитині, якщо допоможемо всім членам родини…» І ви знаєте, це правило реально працює! А історія молодої пари з Дніпропетровщини є ще одним підтвердженням цього правила.
Мамі Ані – 21 рік. Тато Микита на рік за неї старший. Живуть окремо від батьків та виховують чотирирічну доньку Софію.
Наша кейс-менеджерка Вікторія прийшла до них на прохання місцевої Служби у справах сімей.
Скрута і нестатки в їхньому домі відчувалися в усьому: не було необхідних меблів, одягу і навіть іграшок. Проте страшним було навіть не це, а те, що тато постійно «сидів» у телефоні, а мама, хоч і доглядала доньку, щасливою не виглядала. Як і Софійка. В домі, де росте дитина, панувала ТИША! Ті батьки, які виховують малечу, знають, що тиша – це найстрашніше: бо зазвичай діти сміються, граються, розкидають іграшки…
Наша кейс-менеджерка намагалася поговорити з батьком, пояснити, що треба змінювати свою поведінку, більше уваги приділяти і дитині, і дружині.
Проте тато Микита лише недовірливо відмахувався від цих розмов, мовляв, «я і сам все добре знаю, що і як треба робити».
Проте мама Аня дослухалася до порад кейс-менеджерки і почала потихеньку впроваджувати режим дня, продумувати меню для сім’ї, готувати смачні страви, вчити доньку чистити зуби… Тобто з допомогою Вікторії опановувала нові для неї навички батьківства. На жаль, ні Микита, ні Аня цих навичок не мали – бо самі виховувалися в родинах, де на дітей не дуже зважали.
Але найголовнішим у роботі кейс-менеджерки на той момент було навчити тата і маму гратися з донькою, дослухатися до неї – і робити це з терпінням та любов’ю.
Минув не один день, поки одного разу батько побачив, як Софійка щиро радіє його присутності під час гри, обійняв доньку і дивлячись кейс-менеджерці в очі сказав: «Дякую». Це був той переломний момент, коли він вперше відчув зв’язок зі своєю донькою та усвідомив свою батьківську роль для неї!
Але навіть після цих досягнень кейс-менеджерка не припинила свою роботу з сім’єю: вона привезла в родину продукти, одяг, а ще порадувала Софійку іграшками, канцтоварами, дитячим ліжечком та письмовим столом.
Вікторія щиро раділа тому, що мама і тато почали змінюватися. Мама, яка була раніше мовчазною, тепер із захватом розповідала, як вони з донькою малюють, читають і грають. А в тата з’явилося почуття відповідальності за родину: він почав допомагати із домашніми справами і навіть знайшов роботу у сусідньому містечку.
З осені Софійка йде до дитячого садочка, а мама – навчатися: вона вступила до училища і буде опановувати професію перукаря.
Але головним є навіть не те, що молода сім’я зможе сама себе забезпечувати матеріально (хоча це теж важливо!). А те, що мама і тато зберегли родину, перетворивши її на місце, де дитині тепло, безпечно і затишно.
Працюємо в рамках проєкту «Зміцнення сімей і захисту дітей в Україні» (Strengthening Family Care and Protection in Ukraine), що реалізується за підтримки World Childhood Foundation
*Імена героїв історій змінено з міркувань дотримання конфіденційності.