fbpx

Головний показник – щасливі родини. Як це – бути соцпрацівником у невеликій громаді на Донеччині

Поширити

Тетяна Гарна працює спеціалістом по соціальній роботі у Малинівському окрузі в Миколаївській об’єднаній громаді Донецької області. Жінка два роки тому перекваліфікувалася з фінансової справи. Робочих місць у селі обмаль, тож після скорочення Тетяна не вагалася – і спробувала себе у соціальній сфері.

До того ж вона вже допомагала місцевим мешканцям у вирішенні соціальних питань: за допомогою в оформленні субсидії і соціальної допомоги до неї і раніше зверталися.

Протягом року Тетяна підвищувала свій професійний рівень у сфері соціальних послуг. У 2019 році в Україні стартував проєкт ЮНІСЕФ «Спільно. Соціальні послуги для сімей у громаді» за фінансової підтримки Німецького Уряду та Німецького банку розвитку (KfW). Навчання проводила організація “Надія і житло для дітей”. Соцпрацівників з дванадцяти громад Донеччини і Луганщини вчили працювати ефективніше і робити послуги для своїх клієнтів доступнішими.

Навчання у проєкті змінило не тільки організацію роботи місцевих соцпрацівників, а й зробило послуги доступнішими і якіснішими для місцевих мешканців. Як саме – дізнавався журналіст Свои.City.

Допомога потрібна значно більшій кількості людей, ніж думала
Чи не найважливішим кроком після навчання став постійний процес пошуку родин, яким необхідна допомога та консультації.

– Ми почали проводити моніторинг сімей, яким потрібна допомога. І зрозуміли, що таких людей в громаді значно більше, ніж здається. Чи не кожен другий-третій мешканець періодично потребує допомоги у вирішенні соціальних питань. У нас з’явилося чітке розуміння, як застосовувати закони та основні інструменти надання соцпослуг. У цьому зараз нас орієнтують координатори проєкту, – каже Тетяна.

Вона вперше замислилася, що колись і сама входила в коло людей, яким потрібна була допомога соцпрацівника.

– Зараз нам показали головне: як провести людину та родину від початку і до отримання результату. Як комплексно усвідомити цей стан – соціальну стабільність. Комусь потрібна допомога з пошуком роботи, але заважає відсутність документів або дітей ні з ким залишити. Ми допомагаємо. Роботу знайшли — тоді людина відчуває себе соціально захищеною, у неї є стабільність і впевненість у майбутньому, – говорить Тетяна Гарна.

Хтось потребує психологічної допомоги, інші живуть у скруті й взагалі не зверталися за отриманням соціальних послуг.

– Ми знаходимо таких людей, надаємо консультацію, визначаємо, які саме соціальні послуги необхідні, за потреби, беремо людину під супровід

Зараз Тетяна супроводжує чотири родини.

Одним із досягнень навчання Тетяна вважає, що для всіх мешканців, у яких виникають потреби в соцпослугах, вона зробила щоденники-паспорти. Це свого роду портрет проблеми, де поступово вимальовується розвиток її рішення. Це дуже важлива інформація.

– Таким чином ми впорядкували і створили базу даних по Малинівці, потім вже таку роботу провели і по Рай-Олександрівці, Миколаївці. За це мене окремо відзначили після навчання, – говорить жінка.

У соціальних паспортах старостату на сьогодні є відомості про 109 родин, які звертаються з різних соціальних питань або яким може знадобитися допомога.

Проблема з транспортом як перешкода для отримання соцпослуг

У територію обслуговування Тетяни входить сім сіл старостату. Сама Малинівка не така велика: тут мешкає 300 людей, а всього в старостаті – не більше 600. Серед основних проблем мешканців – безробіття та безгрошів’я. Віддаленість від райцентру теж стає справжньою проблемою. Щоб доїхати до Миколаївки чи до Слов’янська, мешканцям потрібно зробити дві пересадки і сплатити щонайменше 42 грн в одну сторону.

До того ж єдиний автобус з Малинівки до Слов’янська їде о 8:30 ранку і повертається о 13:00. Встигнути вистояти чергу і подати та оформити документи нереально. Є ще безкоштовний соціальний автобус, але він ходить за таким же розкладом, і, крім того, зараз виникли проблеми з перевізником.

З цієї ж причини людям складно розглядати варіанти з пошуком роботи в Слов’янську та Миколаївці. Час і гроші є не в кожної родини, тож Тетяна Гарна бере на себе процес збирання пакету документів для звернень.

– Часто буває так, що людина їде у місто до ЦНАПу, а якогось необхідного документу не вистачає або дата чи підпис не там. Тоді їй потрібно все робити спочатку. Знову ж таки, одинокій матері ні з ким залишити дитину на час поїздки. Людині літнього віку теж важко в дорозі й чергах. Тому збір документів делегують мені, – пояснює Тетяна.

У такі населені пункти округа, як Васютинське і Першомар’ївка, автобус ходить раз на тиждень.

– Інколи мені складно добратися до родин: автобус на мене чекати не буде. Буває так, що люди добираються до Малинівки самі, пішки проходячи по 7-9 кілометрів. У роботі з віддаленими селами допомагають старости, фельдшери та вчителі, вони можуть передати необхідні документи і відомості, – ділиться Тетяна.

Як якісно співпрацювати у зв’язці у з іншими спеціалістами округу і громади, Тетяну теж навчили під час проєкту. І це реально працює, зізнається вона.

Допомагаємо людині вийти із замкненого кола
Тетяна запрошує нас познайомитися із родинами, з якими працювала. На порозі у місцевий дитячий садок її вже зустрічає Ірина. Вона розповідає, що отримала необхідну допомогу із працевлаштуванням. Раніше вона підробляла в своєму селі Тихонівка у фермерів, які вирощували саджанці, та шукала підробітки, щоб прогодувати родину. Тепер має постійну роботу в дитсадку з соціальним пакетом.

Ірина має двох доньок 6-ти і 8-ми років, офіційно вона одинока мати. Раніше соціально захищеною вона себе не відчувала: грошей постійно не вистачало, а шалений графік роботи був проблемою, бо жінці потрібно було постійно думати, з ким лишити доньок. До того ж будинок сім’ї знаходиться не у найкращому стані: потрібен ремонт, треба покласти підлогу замість земляного настилу всередині хати. Роботи багато – фінансів обмаль.

– Знайти підхід до вирішення питання Ірини мені теж допоміг досвід з навчання. Нам говорили, що людині потрібно дати напрямок, у якому треба рухатися, – і вона буде розвиватися. Саме це я побачила в Ірині. Вирішувати проблему комплексно – це теж було з основним блоків тренінгів, які проводила організація “Надія і житло для дітей”. Ми знайшли для Ірини роботу, домовилися з дитячим садком і, попри труднощі з карантином, вона отримала роботу. Одну дитину вже оформили у садок, інша – на черзі. Крім того, у процесі я відшукала відомості про втрачений диплом Ірини про середню спеціальну освіту. Раніше його відсутність була проблемою при влаштуванні на офіційну роботу, – каже соцпрацівниця.

Тетяна навіть попросила підключитися друзів Ірини до процесу та допомогла власними коштами, щоб жінка швидше пройшла медогляд та вийшла на роботу.

– Отак воно і виходить, одне на інше накладається: немає диплому, грошей, ні з ким залишити дітей, немає сили наважитися змінити життя. І людина опиняється у замкненому колі, ми допомагаємо людині найти з нього вихід, – говорить Тетяна.

Тетяна Гарна – сама багатодітна мати і знає, як це – проходити крізь труднощі заради дітей.

Ірина дуже радіє, що отримала роботу і стабільність:

– Зараз у мене є стабільність, є постійна робота, графік зручний. Скоро буде вже аванс. А найголовніше, що тепер я можу бачити дітей. Тепер все буде добре

Місія – допомогти Артему
Про те, що дев’ятирічний Артем живе у родині Сніжани Симончик, соцфахівець Тетяна дізналася під час моніторингу, який постійно проводить у селищі після навчання. Виявилося, що хлопчик лишився сам: мати після ув’язнення не цікавилася долею сина, батько – на заробітках.

Артем жив з бабусями, яких невдовзі не стало. Хлопчик залишився один і знайшов тимчасовий притулок у сусідів. Родина Сніжани багатодітна, жінка має троїх власних дітей та ще й прийняла до себе Артема. Каже, що душа боліла за хлопця.

У цьому випадку Тетяна теж застосувала на практиці отриману інформацію на навчанні й підключила співпрацю з іншими муніципальними службами. І ланцюжок співпраці з різними структурами громади, про що неодноразово наголошували на навчанні, подіяв. Дізнавшись, що один з фермерів взяв у оренду ділянку, яка належала бабусі Артема, соцпрацівниця зв’язалася з ним і попросила виділити гуманітарну допомогу родині, яка прийняла Артема.

– Я не просила допомоги грошима. За проведеним аналізом потреб, продукти – це те, що було необхідно родині, – пояснила Тетяна Гарна.

Фермер привіз родині запас продуктів, якого родині Сніжани вистачило ще не на один тиждень.

– Бабуся Артема залишила борг у розмірі 10 тисяч гривень. Коли служба приїхала відключати газ, я зателефонувала керівництву і пояснила, що має бути процес реструктуризації боргу, окрім того, дитина знаходиться у списку сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Відстоювати юридичні та соціальні права сімей нас теж навчили у проєкті, – каже Тетяна Гарна.

Батько Артема повернувся у Малинівку, хлопчик наразі з ним, але і зараз питання про його долю не вирішено. З працевлаштуванням у старостаті проблема, тому батько Артема знов поїде на заробітки.

– До навчання в проєкті «Спільно» я не знала багато інформації стосовно влаштування дітей, які залишились без батьківського піклування. Тепер я знаю, що дітей можна не відправляти в спецзаклади, як це у нас практикувалося раніше, а лишити у патронатних родинах за місцем проживання. Звісно, родина в якій перебував хлопчик, і всі ми, допоможемо йому. Хочемо, щоб він залишився в старостаті, – ділиться Тетяна.

Інша родина – мешканки округу Олени – також зверталася по допомогу. Тетяна консультувала їх щодо отримання компенсації по несплаті аліментів колишнім чоловіком. Тетяна провела роботу, але затримали довідку з юстиції. Зараз Тетяна консультує родину щодо отримання субсидії.

– Багато моментів стала охоплювати після навчання: людина звернулася до мене з одним питаннями, не вийшло все вирішити. Дивимося, чим ще можна допомогти родині, що зробити. Це комплексний підхід.

Результат — вдячність родин, які відчули соціальну стабільність
Відразу після роботи соцфахівець Тетяна Гарна поспішає додому. Там на неї чекає велика родина: чоловік та троє дітей. Треба впоратися з господарством, подоїти трьох корів, нагодувати 11 кішок та доглянути чималий город.

У вихідний жінка встигає виїхати на ринок до Краматорська з молочною продукцією власного виробництва. Ще один важливий момент під час навчання у проєкті Тетяна виділила для себе – «розмежовувати».

– Буває таке, що зателефонують у неділю. Пояснюю, що теж маю власний час і справи. Але якщо щось термінове, звісно, все лишаю і допомагаю, – ділиться Тетяна.

Керівниця проектів та програм «Надія і житло для дітей», експерт проекту «Спільно. Соціальні послуги для сімей у громаді» Ольга Мороз говорить, що Тетяна Гарна на власному прикладі показує, що з усім можна впоратися, але треба мати чіткий план.

– Тетяна змогла зовсім з іншої сфери діяльності перекваліфікуватися і показати кращі результати в проєкті. Вона застосовує знання після навчання у проєкті ЮНІСЕФ «Спільно. Соціальні послуги для сімей у громаді» по максимуму на практиці. На сьогодні фахівці цього округу закріплені за відділом Соціального захисту населення Миколаївської міської ради. Ще більше можливостей у соціальних спеціалістів, які працюють на територій Миколаївської громади, може з’явитися за умови створення окремого закладу – територіального центру, – наголошує Ольга Мороз.

Тетяна продовжує роботу в окрузі й допомагає людям. Результат – вдячність родин, які відчули соціальну стабільність або знайшли для себе вихід зі, здавалося б, дуже складного становища.

– Щасливі родини, за якими є результат, ось що є головним показником для мене, – каже Тетяна Гарна.

Оригінал статті опублікований Свої. City  30.06.2020, авторка Віолета Цуркан.

Назад

Поширити

Схожі статті

Категорії

Схожі статті

Ваша допомога безцінна для дітей України

Як ви хочете допомогти

Ваша допомога важлива для дітей та їх сімей

В даний момент ми не проводимо масовий збір коштів, проте Ви завжди можете допомогти - зверніться за реквізитами у будь-якій зручний для Вас спосіб

Введіть прийнятну для Вас сумму:

грн.

Дякуємо

З Вами зв'яжуться найближчим часом

Дякуємо за підписку

Тепер ви зможете дізнаватися усі актуальні новини