Обговорюючи тему подолання агресії, направленої на дитину, ми звернулись до родин, що виховують чи виховували одночасно до 10 дітей. Нам складно навіть уявити, яке навантаження, і фізичне, і емоційне вони витримують.
Але жодна з мам не скористалася можливістю одягти «біле пальто», визнаючи, що ідеальних батьків не буває, а намагання досягти ідеалу заганяє у глухий кут.
Читайте, як їм це вдається:
Наталия Бучковская (16 прийомних та 2 біологічних дітей):
“Мабуть, все приходить із віком. Мій девіз: “Щоб не сталося та що б діти не накоїли, головне – вони всі живі, здорові та неушкоджені, а все інше можна виправити”.
Якщо ж трапляється щось непередбачуване й емоції мене переповнюють, я рахую до ста або виходжу з кімнати, щоб не гарячкувати, а вже потім, коли охолону – повертаюся та ми спокійно все розрулюємо.
Взагалі, я не ідеальна. Часом я теж зриваюсь і тоді кричу, як плем’я червоношкірих індіанців. На жаль, це правда. Просто потрібно це визнавати та вміти просити пробачення. Та пробачати іншим.
А ще згадую себе у дитинстві. І все своє життя будую за принципом: “Стався до інших так, як хочеш щоби вони ставились до тебе.”
Ніна Чернявська (24 прийомних дітей та 4 біологічних)
“Я жива людина – плачу, сміюся, ображаюсь та серджуся. Через це я знаю, як це, — коли тобі боляче, тож я намагаюсь ніколи не завдавати болю людям, яких я люблю.
Я працюю в громадському секторі й це, певною мірою, формує мене, бо тут злість та жорстокість не приживаються та не толеруються.
У моменти сильної втоми, розчарування чи відчаю мене підтримує думка, що поруч є справжні друзі, що підтримують словами й справами. Допомагає моя віра у Бога, у свої сили, майбутнє, яке я створюю своїми зусиллями.
Коли мене захоплюють негативні емоції та хочеться відповісти агресією на агресію — я співаю. Так, я лише аматор, проте вкладаю душу у свій спів і він мені дарує радість та спокій.
Головне — я люблю людей, а своїх дітей — ще більше.”
Також своїми “рецептами” поділилася Наталія Войдюк-Бервено, мама 3-річної Саші, психологиня та тренерка «Надія і житло для дітей» з багаторічною практикою.
“Мені допомагає спорт, я помітила, що коли знаходжу час на біг — сплесків негативних емоцій меншає. А ще, звісно, мене наповнюють зустрічі з друзями, колежанками, просто потеревенити про важливе та дрібниці.
Коли емоції переповнюють мене, перш ніж щось сказати або зробити, я рахую до трьох. Або до 10, якщо до 3-х не допомогло?
Якщо вдома є інший дорослий – прошу мене підмінити та беру тайм-аут на деякій час, щоби перемкнутися.
Зазвичай, як і будь-яка людина, я не справляюсь з емоціями під час сильної втоми. Тож стараюсь не перевтомлюватись. Ставлю реалістичні терміни для виконання своєї роботи, бо дитина вимагає уваги та мало переймається моїми планами. Тож я враховую це, перш ніж братися за якесь завдання. Так, знаю, це не просто у сьогоднішньому супершвидкому світі, але, в решті – решт, це вчить мене розставляти пріоритети та берегти ресурси для найважливішого.”
Дарія Байрак, “Надія і житло для дітей”