Інколи історії нашої співпраці з родинами нагадують справжній пригодницький роман – із несподіваними поворотами сюжету. Єдине, про що шкодуємо в таких історіях, – що події цих «романів» не вигадані…
В одній із громад Дніпропетровщини ще донедавна жила багатодітна родина: мама виховувала шестеро дітей, ще двоє її старших доньок вже мали власні сім’ї й мешкали окремо. Місцева соціальна служба постійно працювала з родиною, неодноразово намагаючись вплинути на маму, аби вона змінила своє ставлення до дітей, до їхнього виховання.
Проте всі спроби зберегти сім’ю для дітей виявилися марними – одного дня братів та сестер забрали з сім’ї, тимчасово влаштувавши їх до Центру надання соціальних послуг.
Тут, звісно, діти не могли знаходитися довго – братам і сестрам терміново потрібно було знайти патронатну сім’ю (сім’я, яка тимчасово приймає на виховання та догляд дітей, які опинилися в складних життєвих обставина – прим.). Цим ми й зайнялися на прохання представників Соціальної служби.
Проте задача виявилася непростою: в громаді не було патронатних сімей. Тож нашій кейс-менеджерці Вікторії довелося розширити географію пошуків на сусідні громади. І вже за місяць діти оселилися в родині Олега та Василини.
Наша кейс-менеджерка оточила малечу максимальною турботою та підтримкою, а також привезла одяг, взуття, іграшки, канцтовари. Допомогла підписати декларації з сімейним лікарем, пройти медичне обстеження всім дітям, що було особливо потрібним, адже четверо з дітей були з психічними порушеннями. Також до роботи із сім’єю залучила психологиню, яка працювала з дітьми і допомагала їм подолати травматичний досвід, легше адаптуватися в нових умовах життя.
Окремо фахівчиня працювала зі старшою чотирнадцятирічною Оксаною, яка переживала складний підлітковий період. Психологиня порадила батькам виділити для дівчини окрему кімнату, де вона могла б усамітнюватися, фантазувати й малювати. Згодом малювання стало для Оксани способом висловлювати свої емоції. Щоб підтримати її, наша Тетяна привезла мольберт і фарби.
У процесі спілкування з дітьми виявилося, що вони не вміють ні писати, ні рахувати, а старші Артем та Оксана навіть не можуть написати власні імена. Тож Тетяна залучила до роботи дефектолога та логопеда. Наші фахівчині проводили з дітьми заняття в ігровій формі й щиро раділи кожному маленькому успіху.
–Паралельно, ми з психологом працювали також і з патронатними батьками, – розповідає Вікторія. – Спілкувалися, підтримували, допомагали у вирішенні питань, які виникали…
Життя родини налагоджувалося, діти оживали, почали сміятися та бешкетувати. Проте раптом сталося те, чого ніхто не очікував: батьки-вихователі мали терміново виїхати… причому без дітей.
Брати і сестри знову опинилися в Центрі надання соціальних послуг.
Несподіваний поворот подій не вибив Вікторію з колії. Вона швидко розпочала процес пошуку нової родини – і знайшла її.
Марина та Андрій погодилися прийняти на виховання всіх п’ятьох дітей (старша Оксана на той момент вже вступила до професійно-технічного закладу). Свого часу їм довелося тікати від війни з рідного міста, тож вони знають, як це – втратити все! Тому до появи дітей готувалися особливо прискіпливо: облаштовували разом з нашою кейс-менеджеркою дім, підбирали одяг та взуття, готували смаколики.
Сьогодні братики та сестрички поки лише обживаються в новому будинку, в новій родині… Більше мовчать. Зрідка посміхаються. Ми знаємо, що час потрібен і дітям, і дорослим, щоб стати СІМ’ЄЮ. Але ми віримо, що скоро так і буде!
Працюємо в рамках проєкту «Зміцнення сімей і захисту дітей в Україні» (Strengthening Family Care and Protection in Ukraine), що реалізується за підтримки World Childhood Foundation
*Імена героїв історій змінено з міркувань дотримання конфіденційності