ПРО ПРОЄКТ
Надати кожній дитині можливість жити в безпечному та люблячому сімейному оточенні, де вона зможе реалізувати свій потенціал – з такою місією у 1998 році ми прийшли в Україну.
Мета проекту – забезпечити розвиток мережі дитячих будинків сімейного типу задля того, щоб кожна дитина мала можливість зростати у колі власної родини та отримати майбутнє, на яке вона заслуговує.
Період реалізації: 1998-2008 роки.
Результатом проекту стало визнання розвитку сімейних форм виховання на національному рівні як пріоритетного напрямку системи захисту прав дітей.
ЧОМУ ЦЕ ВАЖЛИВО?
Наприкінці 90-х років переважна більшість дітей в Україні, які залишилися без батьківського піклування, виховувалися в інтернатних закладах та фактично не мали шансу потрапити у сім’ю. Під опіку дітей віддавали за рішенням опікунських рад як правило лише близьким родичам, статистика з усиновлення не велася, не існувало державних структур, які відповідали б за захист дітей, а в державі навіть не було такого поняття як сімейні форми виховання. В Україні функціонували лише декілька дитячих будинків сімейного типу, створених ще за часів Радянського Союзу та не покривали навіть малу частину потреб у сімейній опіці для дітей без батьківського піклування.
РЕЗУЛЬТАТИ
- 65 дитячих будинки сімейного типу створено
- 1100 дітей отримали сім’ю
- 132 моніторингові візити у створені сім’ї
- 6 навчальних програм для різних цільових груп
- 2005 рік – розвиток сімейних форм виховання визнаний пріоритетом системи захисту дітей
- 16 регіонів охоплені інформаційною кампанією
1) Розробка навчальних програм
Ми розробили широкий спектр тренінгових програм для кандидатів у батьки-вихователі; батьків-вихователів, які створили дитячі будинки сімейного типу; соціальних фахівців, які здійснюють супровід сімей; спільного навчання батьків та соціальних працівників; для представників місцевої влади з питань створення сімейних форм виховання. Ми забезпечили не лише наявність прийомних батьків та соціальних фахівців, але і їх високий фаховий професійний рівень та зрозумілий механізм взаємодії з органами державної влади, відповідальними за соціальну політику.
2) Відбір та підготовка сімей і батьків
Для нас було важливо знайти максимальну кількість батьків та сімей, які мають бажання стати прийомними батьками, а також оцінити їх здатність та спроможність до такої роботи. Наступним важливим етапом стала підготовка кандидатів до прийомного батьківства. Насправді мало просто хотіти взяти на виховання дитину. Потрібно в повній мірі розуміти складнощі, з якими можна зіштовхнутися при вихованні покинутих дітей, особливості комунікацій з дітьми, які залишилися без батьківського піклування, джерела та інструменти підтримки мотивації батьків та захист їх від емоційного вигорання.
3) Будівництво та реконструкція будинків для сімей, які взяли дітей на виховання
Відповідно до Постанови КМУ Про затвердження Положення про дитячий будинок сімейного типу, держава позачергово повинна надавати батькам-вихователям індивідуальний житловий будинок або багатокімнатну квартиру за затвердженими нормами. Проте дана постанова набула чинності лише у 2002 році, а її виконання не завжди було можливим через брак бюджетних коштів. Тому важливим компонентом для нас стало будівництво або реконструкція житла для дитячих будинків сімейного типу, адже ми розуміли, що наявність відповідної житлової площі є важливим критерієм при прийнятті рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, а кожній дитині потрібно забезпечити достойні умови проживання у сімейних формах виховання.
4) Забезпечення функціонування та життєздатності сімейних форм виховання
Спільно з представниками відповідальних відомств та місцевою владою ми розробляли нормативи забезпечення потреб дітей в дитячих будинках сімейного типу, методики проведення моніторингу умов проживання дітей в сім’ях. Результати наших напрацювань вносили в систему законодавства: розробляли проєкти законів, постанов Кабінету Міністрів, наказів Міністерств, навчальних програм. Всі наші пропозиції лягли в основу нинішнього законодавства з розвитку сімейних форм виховання.
5) Інформаційна кампанія про сімейні форми виховання
У 2001 році спільно з фотографом Олександром Глядєловим була проведена фотовиставка «У пошуках втраченого» що складалася з 58 фотографій,які висвітлювали життя дітей вулиці, шкіл-інтернатів, дітей, що живуть і виховуються в дитячих будинках сімейного типу. Фотовиставка експонувалася в 20 регіонах України, АР Криму, Сімферополі та м. Києві, в залі виставок Кабінету Міністрів України і Музеї Червоного Хреста в Женеві та зібрала понад 30 тис. відвідувачів. Детальніше про проєкт читайте за посиланням
Пташенята, слайдшоу фотографій Олександра Глядєлова.
У співпраці з нами студія «ІНТЕРФІЛЬМ» та режисер Олена Фетісова зняли цикл з трьох фільмів, щоб привернути увагу до проблеми сирітства в Україні.
Фільм «Вероніка і саксофон» розповідає про рудоволосу вихованку дитячого будинку, яка змогла реалізувати «українську мрію» і в 23 роки стала зіркою класичного саксофону.
Фільм «Не один вдома» розповідає про вибір української жінки Наталії, яка знайшла своє покликання в безмежній любові до тяжко хворих покинутих дітей. У фільмі використана оригінальна музика етно-гурту «ДахаБраха» та картини відомої української художниці Євгенії Гапчинської.
Фільм «Стояла собі хатка» розповідає про просту українську родину, яка запропонувала своє вирішення болючої проблеми покинутих дітей і подарувала сім’ю для восьми сиріт.