В проєкті “На шляху запобігання інституціалізації немовлят та дітей раннього віку та виведення дітей із будинків дитини в умовах пандемії Covid-19” ми познайомились ще з однією сім'єю.
 Пані Інна — мама чотирьох чудових дітей. Сама Інна залишилась круглою сиротою у 7 років, з бабусею і дідусем. Хоча вони любили онучку, проте виховували суворо, як заведено в їхньому поколінні. Інні не вистачало безумовної любові, прийняття, взаєморозуміння. В старшій школі дівчина познайомилась з Валентином, який, здавалось, може це їй дати й вона закохалась без пам'яті.

У багатьох з нас є переконання, що погані речі трапляються з поганими людьми. Це свого роду захисна реакція психіки, що допомагає справитись з небезпеками й невідомістю зовнішнього світу. “Якщо я буду робити гарні вчинки, правильні вибори й загалом, буду гарною людиною − зі мною погані речі не трапляться.” - втішають себе люди. Звісно, це — лише ілюзія контролю, а наш досвід соціальної роботи доводить — погані речі трапляються і з гарними людьми: добрими, працьовитими, відповідальними. Наприклад, такими, як Олександр.

Це не придумана історія, навіть якщо під час читання вам буде здаватися, що цю суміш трилера і казки міг вигадати лише божевільний сценарист. Ця історія про звичайного чоловіка, тата 2-х дітей, простого роботягу.

Сім'ї, що не справляються самостійно й потребують допомоги — які вони? Маргінали, алкоголіки, недостойні поваги люди? Насправді, ні.

Марина та її чоловік — обидва випускники інтернатів. У шлюбі в них народилось троє дітей. Та, на жаль, батьки зловживали алкоголем, в домі було брудно, відбувались бійки. Одного разу, під час чергового візиту, фахівці соціальної роботи побачили, що з хати йде дим, а, зайшовши всередину, знайшли там дітей одних, без батьків.