Наш досвід соціальної роботи доводить: наскільки важливо, щоби поруч опинився той, хто без вагань першим протягне руку допомогти родині, яка втратила все. Історія Ольги - яскравий тому приклад. Геть розгублену жінку наші фахівці випадково зустріли в Службі у справах дітей. Усе її майно вмістилось у звичайний пакет, а поряд стояли четверо дітей - найменшому не було і 4 років.

Часом здається, що доля постійно випробовує Олесю на міцність, але у неї вистачає сил, терпіння та оптимізму боротися з негараздами. А ще вона знає, що в неї за плечима – команда професіоналів, на підтримку яких можна розраховувати.

Напевно, ви самі не раз відчували це на собі або бачили на власні очі — ту останню краплю, яка проривала греблю майже ангельського терпіння. Чи одну малесеньку соломинку, яка ламала спину верблюду, що здавався таким сильним і непохитним. На щастя, ще працює й у зворотному напряму — варто забрати в людини трохи турбот, як вона сама випрямляє спину і знаходить сили, яких вчора ще не було.

Степан народився передчасно. Пологи були важкі й немовля мало ряд вроджених патологій. Коли маму з дитиною виписали додому, вона не доглядала за сином як слід, не годувала, не перевдягала вчасно - Олена була хвора на психічне захворювання. До того ж в домі часто збиралася компанія пиятик і тоді батьки взагалі забували про сина. Часто за Степаном доглядала старша сестра, але все змінилось, коли вона поїхала вчитись у місто. Будинок залишився без газу й світла, жити там узимку стало неможливо. Так хлопчик опинився у будинку дитини.

Про болючі точки, успіхи й невдачі у роботі соцпрацівника ми попросили розповісти Валентуну Ісканіну, фахівчиню соціальної роботи проєкту "На шляху запобігання інституалізації немовлят і дітей раннього віку та виведення дітей із будинків дитини в умовах пандемії Covid-19", що впроваджується за підтримки Дитячого фонду ЮНІСЕФ.